Студії з ономастики та етимології. 2007 /Інститут української мови НАН України. – Київ, 2007. – С. 20-32.
В.А. Бушаков
(Асканія-Нова)
НАЗВИ КОЛИШНІХ НОГАЙСЬКИХ АУЛІВ
У ДНІПРОВСЬКОМУ, МЕЛІТОПОЛЬСЬКОМУ ТА БЕРДЯНСЬКОМУ ПОВІТАХ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (ХІХ ст.)
Ногайці були останнім кочовим народом у степах Північного Причорномор’я. Назви їхніх аулів, утворені, як правило, від родоплемінних, імен становлять значний інтерес для вивчення походження ногайського народу, його етнонімії та етногенетичних зв’язків з такими спорідненими народами, як кримські татари, казахи, каракалпаки, башкири та узбеки. Мета статті – ввести у науковий обіг забуті імена ногайських аулів, що колись існували на теренах України.
Ногайський етнос сформувався з тюрко-монгольських племен Золотої Орди1. Етнонім ногай походить від імені темника Ногая (перша пол. ХІІІ ст. – 1300), улус якого займав степи між Доном та Дунаєм. Населення улусу руські літописи та східні автори іменували мангитами по племені, до якого належав сам Ногай, онук Буфала, сьомого сина хана Джучи. Ногай був племінником і головним воєначальником золотоординського хана Берке.
1391 р. в результаті розпаду Золотої Орди на окремі ханства від неї відділився Мангитський юрт, який займав межиріччя Емби та Яїка. Самостійними правителем юрту став емір Ак-Орди Єдіґей (1352–1419) із племені мангит. При синові Єдіґея Нураддіні (1426–1440) територія юрту значно розширилася і він остаточно сформувався як державне утворення – орда. У джерелах до XIV ст. зустрічається лише назва Мангитський юрт. Згодом юрт стали іменувати Ногайською Ордою. Нова назва, ймовірно, відображала те, що племена, які входили до складу орди, у минулому належали до улусу Ногая. Адміністративним центром орди був Сарайчик у пониззі Яїка. У другій пол. XVI ст. Ногайська Орда розпалася на Ногаїв Малих, або Казиїв улус, та Ногаїв Великих, інакше Алтиульську, або Джембойлуцьку Орду, яку утворили “шестеро братів” (алты улы ‘шестеро синів’), котрі відкочували на ріку Ембу. Малу Ногайську Орду заснував Кази-мурза, улус якого знаходився між річкою Бузулуком та Аральським морем. З уведеними з Великої Ногайської Орди улусами Кази-мурза перейшов Волгу і між Кабардою та Азовом утворив самостійний юрт. В першій пол. XVII ст. колишні Малі Ногаї розпалися на Буджацьку, Єдічкульську, Джембойлуцьку, Єдісанську та інші орди й розселилися у причорноморських степах аж до Дунаю. Частина Малих Ногаїв кочувала з Великими Ногаями у Прикаспійських степах від Волги до Тереку. Велика Ногайська Орда кочувала від Нижньої Волги до Яїка. 1634 р. після нашестя калмиків Великі Ногаї перейшли на правобережжя Волги, де стали кочувати з Малими Ногаями. На сході своєї первісної території ногайці злилися з казахами. Молодший жуз казахів первісно називався Алшин по племені алшин, що входило раніше до складу Ногайської Орди. Алтиульські ногайці, що кочували переважно біля Аральського моря і спілкувалися з Хорезмом та Бухарою, увійшли до складу каракалпаків. Про тісні етногенетичні зв’язки каракалпаків і ногайців свідчить родоплемінний склад цих народів. Великі Ногаї при Івані Грозному перейшли у московське підданство, а Малі Ногаї були витіснені із Приазов’я донськими козаками на захід, де підкорилися Кримському ханству. У першій чверті XVII ст. кілька тисяч ногайців під проводом братів Орак-улу та Ормамбет-улу переселилися з Поволжя у Буджак (межиріччя Дунаю та Дністра) під захист Оттоманської Порти, де утворили Буджацьку Орду з адміністративним центром у Каушанах. Буджацька Орда (або Аккерманська) займала землі від Дністровського лиману до гирла Дунаю і поділялася на чотири повіти:
Єдісан (61 аул), Орак-Оглу (30 аулів), Ормамбет-Оглу (76 аулів) та Ізмаїльський, що ділився на два коліна – Киргизьке (6 аулів) і Джамбулатське (ймовірно, Джамбуйлуцьке) (26 аулів) [17. С. 391-392]. Єдісанська Орда займала Очаківську область між Дністром і Дніпром та Кодимою з центром в Очакові (Західний Ногай), Джембойлуцька та Єдічкульська Орди перебували між Дніпрому і Бердою (Східний Ногай). У 1770 р. Єдісанська та Буджацька Орди прийняли російське підданство й були переселені у приазовські степи від ріки Кам’янки до міста Азова. Потім через війну з Туреччиною ногайців перевели у степи між Доном і Кубанню, де вони перебували до 1783 р., коли їх вирішили переселити у приуральські кочовища казахів і калмиків. Ногайці втекли на Кавказ. За допомогою мурзи Баязет-бея у 1784 р. вдалося повернути у Єйські степи до тисячі родин втікачів, потім до 1790 р. повернулося ще дві тисячі родин. 1790 року князь Г. Потьомкін перевів частину єдісанців на Північний Кавказ у прикаспійські степи до туркменів, а ногайців, що кочували у пониззі Куми – на лівий берег Молочних Вод, де їм дістався трикутник між оз. Молочним, гирлом Берди і верхів’ям Токмаку. Сюди ж переселилися ногайці з Анапи і Кизлярського степу. 1806 р. під час війни Росії з Туреччиною підвладна останній Буджацька Орда (у її складі були єдісанці та джембойлукці) підкорилася Росії. У 1808–1809 роках на Молочні Води з Буджаку переселилися 1226 ногайських родин, які заснували 33 аули. В 1810-1811 роках із Кубані у Північне Приазов’я з кримським поміщиком Садет-Ґірей-мурзою перейшли 365 ногайських родин, частина з яких оселилася в Ногайському окрузі, де вони заснували аули Айтамгали, Кільчік, Чокбар та Алтугул [17. С. 401] (Айтамгали, Кальчик, Чокмари та Алтаул у Мелітопольському повіті [18]).
На початку ХІХ ст. в Єдісанській Орді налічувалося 26 аулів, у Джембойлуцькій Орді – 11 аулів, в Єдічкульській Орді – 6 аулів. В кінці 1850-х років кубанські і ставропольські ногайці почали переселятися до Туреччини, а за ними таврійські ногайці. На кінець 1864 р. у Дніпровському, Мелітопольському і Бердянському повітах залишалося лише 37 ногайців.
Нині основна маса ногайців мешкає у Ногайському степу між Тереком і Кумою, ногайські аули є в різних районах Ставропольського краю, Чечні та Карачаєво-Черкесії, у Румунії (Добруджа) та в Туреччині (Центральна Анатолія). На Нижній Волзі живуть астраханські ногайці, відомі як юртівські татари та кундровські татари, або карагаші [11. С. 391; 8. С. 50-51; 9. С. 6-7, 117].
У Північному Присивашші (Дніпровський повіт) ногайці мешкали від Перекопа до Генічеська (Єнічі). А.О. Скальковський називає їх киргизами [17. С. 361]. Їхня чисельність сягала 1200 душ (200 кибиток). Губернатор генерал-майор Семен Жегулін примусив їх побудувати постійні житла. Киргизи кочували спочатку дев’ятьма аулами: 1. Аїрче, 2. Калле, 3. Кулче, 4. Туркмене, 5. Ногай-Киргиз, 6. Джау-Киргиз, 7. Чаур-Ус, 8. Таїп та 9. Конрат [17. С. 383] (вірогідно, що має бути 2. Коґонлі, 3. Койчи, 7. Чурук [18], пор. тюрк. чюрюк сув ‘гнила вода’). У Північне Присивашшя ногайці переселилися з Буджаку, про що свідчить їхня назва Киргизька орда та рапорт графа Я. де-Мезона дюку А.-Е. де-Рішельє від 14 березня 1812 року, в якому повідомлялося, що 70 родин буджацьких ногайців, переселених на Молочні Води, опинилися в Аїрчинський волості Дніпровського повіту [14. С. 108]. П. Кеппен свідчив, що у південно-східній частині Дніпровського повіту знаходяться так звані киргиз-татари, яких ще називають буджацькими татарами, бо вони якийсь час мешкали у Буджаку [23. S. 52-53]. У Буджаку перебувало Киргизьке коліно ногайців, збереглися назви річок Киргиз та Киргиз-Китай. А.О. Скальковський повідомляв, що «Коліно Киргизів, або орда Кубанська, займало землі нинішнього війська чорноморських козаків і доходило до кордонів землі Донських козаків. Вони кочували по Кубані й ріці, що називається Чорним Потоком; головна ставка їхніх сераскирів була на р. Аганли (ймовірно, Афганли) поблизу її злиття з Кубанню, а кочовища доходили до теперішнього Копила в Чорноморії. Частина з цих Киргизів близько 1784 р. перейшла до Криму, на землі поблизу Перекопу» [16. С. 296-297].
Ногайці, що оселилися у Північному Приазов’ї, мешкали в селищах та аулах. Спочатку термін селище мав, ймовірно, значення земської одиниці, що охоплювала кілька аулів, хоча селище Кенеґес 2 утворював лише один аул. Селища часто іменувалися мечетями. Кількість аулів постійно змінювалася, бо часто два-три аули з’єднували разом, або ж розділяли один на два, тому назви аулів то щезають, то з’являються знову. У 1812 р. у відомстві начальника ногайських орд графа де Мезона налічувалося 68 аулів, у 1815 р. їхня кількість зросла до 72 (68 + 4 закубанських), у 1816 аулів було вже 73, а у 1823 – 80 аулів (в них 6464 житла) [14. С. 44-46, 100-103]. У 1816 р. в Таврійській губернії існувало п’ять ногайських волостей із 73 аулами, в яких налічувалося 28500 душ [17. С. 404-406].
Аули, засновані ногайцями на Північному Кавказі, отримували найменування по іменах родоплемінних підрозділів (Иргакли, Кангли, Мангит, Найман, Нокіс, Оймаут, Онґіт), іменах мурз, мостивих або найзаможніших членів аулу (Біяшбай-Аул, Карасакал-Аул, Кунай-Аул, Менґі-Аул, Тукуй-Аул), за місцезнаходженням біля колодязів (Кара-Кую, Терен-Кую) або курганів чи інших географічних об’єктів (Беш-Тюбе, Кара-Тюбе, Кочеґен-Тюбе, Орта-Тюбе, Уч-Тюбе), за географічним положенням, рослинним покривом тощо [6. С. 32; 8. С. 103-104].
Аули, залишені ногайцями у Буджаку, були заселені гагаузами, що переселилися до Російської імперії з Туреччини, і назви аулів збереглися. Ногайську ойконімію у Буджаку вивчали М.О. Баскаков [2] та І.В. Дрон [7], на Півн. Кавказі – М.А. Булгарова [3]. Ногайські ж ойконіми Півн. Приазов’я досі ніким не досліджувались.
Існують такі джерела імен колишніх ногайських аулів у північних повітах Таврійської губернії: (1) перелік ногайських аулів у Північному Приазов’ї по ордах [17. С. 387-388; 14. С. 87-88], (2) список 33 аулів ногайців, що переселилися на Молочні Води з Буджаку в 1808–1809 роках [17. С. 397-398], (3) список 73 аулів по п’яти ногайських волостях на 1816 рік [17. С. 404-406], (4) список ногайських аулів по повітах на 1859 рік [15. С. 16-19], (5) назви аулів, залишених ногайцями у північних повітах Таврійської губернії – Дніпровському, Мелітопольському та Бердянському [18. С. 416-418, 433] (О. Сергєєв вважає цей перелік повним [14. С. 63]) та (6) колишні ногайські назви селищ на 1865 рік, спеціально відмічені по Дніпровському та Бердянському повітах [19. С. 24-33, 46-48, 63-64].
Обмежений обсяг статті не дозволяє подати перелічені списки. Написання назв аулів у списках дуже різниться, вони іноді настільки спотворені, що лише зіставлення усіх списків дозволяє їх правильно визначити.
Існуючі списки ногайських аулів і вивчення доступних джерел та наукових робіт дозволили укласти поданий нижче перелік колишніх ногайських аулів у Таврійській губернії із вказівкою їхньої приналежності до відповідної орди, назви поселення (у дужках), заснованого на їхньому місці після виходу ногайців, локалізації по повітах і волостях2 та історичними і лексико-семантичними примітками:
План Абулганар Єдіс. Б.
План Апанли, або Кизильдін-Оглу (Федорівка) Б Корс.
Аджигам Будж.
Аджи-Кем Будж.
Аерча Airtscha Кирг. (Петрівське, нині Громівка) Д – тюрк. айырча ‘розвилина, розгалуження’: у селищі сходятся дві балки.
Азберда ~ Асберди Єдіч. (Дмитріївка) М.
Айдан-Оглу Будж.
Айтамгали, або Кара-Мурза-аул Ajtamgaly (німецькі колоністи аул називають Kara-Mursa) [23. S. 83]) Єдіч Б Мол., закубанські ногайці – генонім айтамгали утворений від назви родової тамги, схожої на місячний серп (ног. ай); ай-тамгу мало плем’я канґли народу ємбойлик [1. С. 138]; Карамурза-аул бештавокумських ногайців [6. С. 8-9].
Айтамгали і Чокбар Єдіч. (Софіївка ) Б Кільт., Чокбар ~ Чокмари М, закубанські ногайці.
Айтогун Б Кільт. – рід актогин племені кенеґес каракалпаків [20].
Аккерман 1 та Аккерман 2 Ak-Kermen (Варварівка) Єдіс. Б Мол. – місто-фортеця Аккерман (Білгород) у Буджаку.
Аккус Akkus Єдіс. (Акимівка) Б.
Ак-Мангит Будж. – рід акмангит групи каратай племені мангит каракалпаків [20], ойконім Акмангит у Буджаку.
Ак-Ноказ ~ Ак-Нокас Єдіс. – тюрк. ак ‘білий’, пор. Невкус.
Алтаул ~ Алтогули ~ Алтоул ~ Алтугул Alteul Єдіч. (Ново-Троїцьке) Б Мол., закубанські ногайці – пор.: Алтиульська Орда.
Алшин ~ Альшин Alschin Будж. Єдіс. (Володимирівка) Б Корс., Алшин-Бадай ~ Альшин-Бадай ~ Алшин і Бадай Єдіс. (Райнівка, або Райнова) Б Корс. – ногайське плем’я алшин увійшло до складу Молодшого жузу казахів; плем’я алчин є в узбеків.
Аргакли 1 ~ Ергакли 1 Ємб. (Мануїлівка) та Аргакли 2 ~ Ергакли 2 Ємб. (Ганнівка) Б Ялан. – рід иргакли кубанських ногайців, рід иргакли племені канґли народу ємбойлик [1. С. 132, 136], аул Иргакли караногайців [9. С. 114], в якому мешкають роди каракурсак, кондаґьозлі, колдатамгали, яндашеклі, орманши, тогали [9. С. 114], чиї відображені в назвах аулів таврійських ногайців; рід иргакли відділу жавингир каракалпаків [20]; Р.Х. Керейтов зафіксував тамгу роду иргакли в ногайських аулах під Анкарою [9. С. 118].
Аргин Ємб. (Банівка) Б Ялан. – рід аркин племені кенеґес народу єтісан [1. С. 139], рід аргин караногайців [9. С. 114, 115].
Арслан-Гази-Чурюк Кирг. (Іванівка) Д – тюрк. чюрюк, ног. ширик ‘гнилий’.
Асан-Хожа Єдіс. (Богданівка) Б Кор.
Асил-Ходжа Єдіс. (Ново-Константинівка) Б Корс.
Аслакчи ~ Аслакши Asslakschi Ємб. (Діанівка) Б Ялан.
Ахилходжа Ємб. Б Ялан. – рід акилкожа караногайців [9. С. 114]; Р.Х. Керейтов зафіксував тамгу / ахилходжа в ногайських аулах під Анкарою [9. С. 117].
Бадай ~ Бодай Єдіс. (Дмитріївка) Б Корс. – про походження племені бадай див. [4].
Баїр ‘Пагорб’ Будж.
Баурдак ~ Боурдак Єдіс. (Вознесенка) Б Мол.
Бедін-Авле Єдіс. (Константинівка) Б.
Бейсеул ~ Бейшеул ~ Бешеул Єдіс. (Юріївка) Б Ашин. – рід бес-авил племені кенеґес народу єтісан [1. С. 137], рід бесувил караногайців [9. С. 115]; аул Бейсей караногайців, в якому мешкають роди каракурсак, бьольотпек, аргин, канґли, акилхожа, піскеклі, орманши [9. С. 114], чиї імена відображені в назвах аулів таврійських ногайців.
Бек-Бурли ~ Бекбурлу Єдіс. Б Корс.
Улькон-Бескеклі Ulkon-Besskekly Ємб. (Ново-Олексіївка) і Кічкіне-Бескеклі Kitschkine-Besskekly Ємб. (Маріїна) Б Ялан. – ног. уьлкоьн, уьйкен ‘великий’, кичкине ‘малий’; рід піскеклі племені канґли народу ємбойлик [1. С. 136], рід піскеклі караногайців [9. С. 114]; генонім піскеклі утворений від назви тамги, схожої на колотівку для кумису (ног. пискек).
Бодрак Bodrak ~ Бадрак Єдіч. (Трояни) Б Кільт. – рід бодирак кубанських ногайців [1. С. 132], рід бодрак караногайців [9. С. 115].
Борюбаш Єдіч. (Палаузівка) Б Кільт. – пор. генонім буюрабаш ~ буйрабас караногайців [9. С. 77, 114, 115].
Булютмек Ємб. (Борисівка) Б Ялан. – рід бьор(ю)-отпьок племені месіт народу ємбойлик [1.С. 136], рід бьольотпек караногайців [9. С. 114, 115].
Бураки і Туркмен Кирг. (Митрофанівка) Д – рід тюркпен кубанських ногайців [1. С. 134] і караногайців [9. С. 114, 115].
Буркут Будж., Буркут 1 Єдіс. (Тихонівка) і Буркут 2 Єдіс. (Оленівка) Б Молоч. – плем’я буркит народу єтісан [1. С. 137], рід буркит караногайців [9. С. 115].
Великий і Малий Джавкиргиз Кирг. (Ново-Покровка) Д – тюрк. джав ‘ворог’, пор. Ногай-Киргиз.
Джайпа Кирг. (Строганівка, Строганова) Д – пор.: рід яйпар племені кенеґес народу єтісан [1. 137].
Джантран ~ Джанторан ~ Джантуран Єдіс. (Гаммівка і Царицине) Б Корс., Джан-Туран-Таз Будж.
Джемал-Кабак Будж. – ног. кабак ‘селище’.
Джембулук ~ Джамбуйлук Будж. Кирг. (Ново-Дмитріївка) Д – народ джембойлик ~ ємбойлик [1. С. 136].
Дорт-Кісек ‘Чотири частини’ (Ново-Покровка) Б Корс. – пор. Уч-Кесек.
Дулат Будж. – плем’я монгольського походження дулат становить основну частину Старшого жузу казахів.
Емір ~ Імір Б Корс., Імер Будж., Емір-Тобал ~ Імір-Тобал Єдіс. – рід омір племені кенеґес каракалпаків [20].
Ельніз-Агач Elnisagatsch, або Jangys-Agatsch (Ново-Григоріївка, Горки) М – селище знаходилось при однойменній балці, назва якої значить ‘Одиночне дерево’.
Ерден-Бурну ‘Дівочий мис’ (Іванівка, Куца Бердянка) Б – тур. erden ‘дівиця’, burun ‘мис’, пор. також ног. эртенъ ‘ранок’.
Ессебей 1 ~ Єсібей 1 Єдіс. (Вознесенка) та Ессебей 2 ~ Єсібей 2 Єдіс. (Покровка) Б Мол. – рід есебі племені мангит каракалпаків [20].
Кагаш Будж., Кагач 1 Єдіс. (Радолівка, або Радулівка) та Кагач 2 (Михайлівка) Єдіс. Б Ашин. – роди кагаш, шеклі-кагаш, шексіз-кагаш в аулі Артезіан-Мангит караногайців [9. С. 115].
Єдінохта 1 Ertes Jedinochta та Єдінохта 2 Єдіс. (Константинівка) Б Мол. – рід єті-нокта племені буркит народу єтісан [1. С. 137], рід єтінокта караногайців [9. С. 115].
Каїшкапкан Kaisch-Kapkan ‘Ремінцева пастка’ Кирг. Д.
Какпас ~ Кок-Пас Єдіс. (Ґюнівка), Какпас і Шеклі Б Ашин. – рід канкас племені буркит народу єтісан [1. С. 137], можливо, правильно какпас, пор. ног. какпас ~ какбас ‘старик’, ‘хитрун’; ногайський аул Какбас на Півн. Кавказі [1. С. 141].
Кальчик Єдіч., Кільчік (Ново-Данилівка) М, закубанські ногайці.
Канжегали Kondshegali (скорочено Kanscheli) Єдіч. (Андріївка) Б Кільт. – рід канжигали племені кипшак каракалпаків [20]; зображення родової тамги схоже на в’ючне сідло, ног. канжыга.
Канли-Гари Ємб. (Першо-Миколаївка) Б Ялан. – плем’я канґли народу ємбойлик [1. С. 136].
Караджа Кирг. (Тернівка) М.
Каракесек Будж.
Каракуй Karakuju ‘Чорний колодязь’ (Чорні Копані, Різдвяне, рос. Рождественское) Д.
Кара-Курсак ~ Каракурсак Ємб. (Єлізаветівка) Б Ашин. – рід кара-курсак племені кара-уїрім народу ємбойлик [1. С. 136], рід каракурсак караногайців [9. С. 114, 115], рід каракурсак племені костамгали каракалпаків [20].
Кара-Руга Єдіс. (Надійна, Надіїне, рос. Надеждино) Б Корс.
Кенеґес, Кінґес 1, або Янцвурга Єдіс. (Степанівка) Б Корс. та Кінґес 2 Єдіс. (Ново-Василівка, Работай) Б Кільт. – плем’я кенеґес народу єтісан [1. С. 137], рід кенеґес караногайців [9. С. 115], плем’я кенеґес каракалпаків [20].
Кизильдін-Оглу Єдіс. (Федорівка) Б Корс.
Кислик Єдіс. (Воскресенське) Б Корс. – про етнонім кислик див. [4].
Коґенлі (Воскресенське) Д – ног. кьоген ‘терен’.
Койчи Кирг. (Ново-Сергіївка) Д – ног. койшы ‘чабан, вівчар’.
Колгдатамгали ~ Кондатамгали Будж. Ємб. (Ново-Павлівка) Б Ялан. – рід колда-тамгали племені кара-уїрім народу ємбойлик [1. С. 136].
Кондакозлі Ємб. (Ново-Павлівка) Б Ялан. – рід колда-кьозлю племені кара-уїрім народу ємбойлик [1. С. 136].
Кондур Будж.
Конрат, Мемет-Ага, Казаут і Арслан-Гази-Чурук Кирг. Д – рід конґират кубанських ногайців і караногайців [1. С. 133, 139], арис конґират каракалпаків [20].
Конурбаш (Лозанівка) Б Ялан. – ног. конъур ‘русявий’, бас ‘голова’.
Корлель Будж. – рід кьорел племені кенеґес народу єтісан [1. С. 137], рід кьорел караногайців [9. С. 115].
Котур-Оглу Kotur-Oglu Єдіч. (Второ-Миколаївка) Б Кільт.
Кояси-Оглу Kojassy-Oglu Єдіч. (Палаузівка) Б Кільт. – рід коясил в караногайському аулі Каясула (Коясули [1. С. 141]), в якому мешкають роди каракурсак, аргин, бьольотпек, тогали, канґли, сарайли, буйрабас [9. С. 115], імена яких відображені в назвах аулів таврійських ногайців.
Креджене Будж.
Кулман Будж. – рід кулман племені тувилга народу єтісан [1. С. 137].
Машкир ~ Мошкир Будж. Єдіс. Б Ашин. – рід машкир караногаців [9. С. 114].
Месіт Ємб. – плем’я месіт народу ємбойлик [1. С. 136].
Мустапай ~ Мустапой Mustapoj (Ново-Петрівка) М.
Невкус Єдіс. (Олександрівка) Б Мол. – рід ньокіс племені тувилга народу єтісан [1. С. 137], рід ньокіс караногайців [9. С. 115], рід ньокіс племені кенеґес каракалпаків [20], ойконім Нокюз у Буджаку.
Ногай-Киргиз Кирг. Д – пор. Джав-Киргиз.
Одій (Богородицька), Одій і Малий Ташкішкен Кирг. Д.
Оймаут 1 (Богданівка) та Оймаут 2 (Степанівка) Єдіс. Б Корс. – рід оймавит караногайців [9. С. 115], рід оймаут племені кенеґес каракалпаків [20].
Он-Екі ~ Он-Ікі Єдіс., План Он-Екі (Юріївка) Б Ашин. – рід он-екілер в аулі Артезіан-Мангит караногайців [9. С. 115].
Орманчи Ємб. (Узун-Орман ‘Довгий ліс’) (Низівка) Б Ялан. – рід орманши племені канґли народу ємбойлик [1. С. 136], рід орманши караногайців [9. С. 114].
Сарайли Ємб. (Банівка) Б Ялан. – рід сарайли племені месіт народу ємбойлик [1. С. 136].
Сари-Булат (Ново-Троїцьке) Д.
Сарлар ~ Саралар Єдіс. (Степанівка) Б Корс.
Улькон-Сасиктогун (Цареводарівка) і Кічкіне-Сасиктогун (Строганівка) Єдіс. Б Корс.
Сосукан ~ Сусакан Єдіс. (Орлівка) Б Ялан.
Сукурлар Будж. – ног. сокыр ‘сліпий’.
Таз Єдіс. (Девненська) Б Корс., Джан-Туран-Таз Будж. – рід тазжаллик племені мангит та рід таз-балгали племені балгали каракалпаків [20], рід таз покоління байули племені алчин Молодшого жузу казахів.
Там-Бунар ‘Колодязь з дахом’ (Преслав) Б.
Великий Ташкішкен (Ново-Михайлівка) і Малий Ташкішкен (Успенська) Кирг. Д – ног. таш кишкен ‘кам’яний брід, перехід’.
Теїт Кирг. (Ново-Миколаївка) Д – плем’я теїт тяньшанських киргизів.
Темір-Хожа Будж. Єдіс. Б Корс. – рід темірхожа племені мангит каракалпаків [20].
Терень Кирг. (Іванівка) Д – селище стоїть на балці Терень-Джилга ‘Глибока балка’.
Тобал і Асилхожа Будж. Єдіс. (Ново-Константинівка) Б Корс. – рід добал племені кенеґес каракалпаків [20].
Тогали Tohaly Ємб. (Романівка) Б – рід тогали племені кара-уїрім народу ємбойлик із тамгою Θ тога ‘поясна пряжка’ [1. С. 136], рід тогали караногайців [9. С. 114, 115]; Р.Х. Керейтов зафіксував тамгу О роду тогали в ногайських аулах під Анкарою [9. С. 118].
Тобон Будж.
Туґарек Кирг. (Володимирівка) Д – у караногайців є тамга О тоьгерек ‘круг’ [1. С. 139], яку Р.Х. Керейтов зафіксував у ногайських аулах під Анкарою [9. С. 118].
Тулга Єдіс. (Гирсівка і Нельгівка) Б Мол. – плем’я тувилга народу єтісан [1. С. 138], ног. тувылга ‘шолом’.
Тургукожь Будж. – пор.: рід тюрлі-коджа племені тувилга народу єтісван [1. С. 137].
Тушек Будж.
Туюшке ~ Тююшке Будж. Єдіс. (Георгієва, Георгіївка) Б. Корс.
Тюмень Єдіс. (Дунаївка) Б Мол. – пор. другу назву караногайців тюмен-ногай [6. С. 8].
Уч-Кесек ‘Три частини’ Будж. – пор. Дорт-Кесек.
Чокбар ~ Чокмари Єдіч. (Ново-Данилівка) М, закубанські ногайці – пор. ног. шокпар ‘набалдашник’.
Великий Чокрак (Георгіївка) і Малий Чокрак (Першо-Константинівка) Кирг. Д – тюрк. чокрак ‘джерело, ручай’.
Шавкай Єдіс. (Мар’янівка), Шавкай і Машкир Б Ашин. – тамга шавкай у караногайців [1. С. 139].
Шавжелі ~ Шавшелі Schawsheli Єдіч. Б Кільт. – генонім шавжелі засвідчений у караногайців; він утворений від назви тамги, схожої на недоуздок, ног. шаьвже [1. С. 103, 113, 126].
Шаншекли Schanschekly Єдіч. (Трояни) Б Кільт. – генонім шанышкылы ‘рід з тамгою, схожою на колюку’, ног. шанышкы ‘колюка’.
Шебелек Будж.
Шеклі Будж. Єдіс., Ємб., Шеклі 1 (Єлісеївка) Б Ашин. та Шеклі 2, або Томак (Преслав) Б Ялан. – рід шеклі племені кара-уїрім народу ємбойлик [1. С. 136], рід шегелі караногайців [9. С. 115].
Шуют-Джурет Schujut-Dshuret, або Ak-Kuju ‘Білий колодязь’ Єдіс. (Покровка) Б Мол. – рід шуїт племені мангит каракалпаків [20], плем’я монгольського походження джурат в узбеків.
Югартамгали Jugary-Tamgaly Єдіч. (Дмитріївка) Б Кільт. – генонім походить від назви тамги «верхня тамга» (див. її рисунок [1. С. 97]), пор. каз. югаргы ‘верхний’.
Юзкуї Jus-Kuju ‘Сто колодязів’ (Слобідка) М.
Ягонда-Шеклі ~ Джагана-Шеклі Будж. Ємб. (Вячеславівка) Б Ашин. – рід яндашеклі племені кара-уїрім народу ємбойлик [1. С. 136].
Янцвурга ~ Янцогур ~ Джансогур ~ Джан-Суур, або Кінґес 1 Будж. Єдіс. (Степанівка) Б Корс.
Ярошик Кирг. Д.
Розглянуті назви аулів таврійських ногайців утворені, як правило, від родоплемінних імен або від власних імен родоначальників і мурз, лише незначна їх частина пов’язана з колодязями, географічними об’єктами чи особливостями місцевості: Аїрча, Ерден-Бурну, Каракую, Коґенлі, Там-Бунар, Ташкішкен, Терен-Джилга, Узун-Орман, Чокрак, Чурюк, Юзкую, Янґиз-Агач.
_____________________________________
1Наведені у статті відомості з етнічної та політичної історії ногайців запозичені з таких монографій та статей: [21. С. 49-59; 12; 13; 5. С. 75-85; 8; 10; 22].
2Приналежність до відповідної орди: Будж. – Буджацька, Єдіс. – Єдісанська, Єдіч. – Єдічкульська, Ємб. – Ємбойлуцька орда, Кирг. – Киргизька; локалізація: Б – Бердянський повіт, Д – Дніпровський повіт, М – Мелітопольський повіт, Ашин. – Ашинська волость, Корс. – Корсацька волость, Кільт. – Кільтичинська волость, Мол. – Молочанська волость, Ялан. – Яланчицька волость.
***
1. Баскаков Н.А. Ногайский язык и его диалекты. М.; Л., 1940.
2. Баскаков Н.А. Родоплеменные названия кипчаков в топонимии Южной Молдавии // Топонимика Востока. М., 1964.
3. Булгарова М.А. Ногайская топонимия. Ставрополь, 1999.
4. Бушаков В.А. Чингисхановы нойоны Бадай и Кишлык и ногайские этнонимы бадай и кышлык // Известия Крымского республиканского краеведческого музея. Симферополь. 1994. № 6.
5. Волкова Н.Г. Этнонимы и племенные названия Северного Кавказа. М., 1973.
6. Гаджиева С.Ш. Материальная культура ногайцев в XIX – начале ХХ века. М., 1976.
7. Дрон И.В. Гагаузские географические названия (территория Пруто-Днестровского междуречья). Кишинев, 1992.
8. Калмыков И.Х., Керейтов Р.Х., Сикалиев А.И.-М. Ногайцы (историко-этнографический очерк). Черкесск, 1988.
9. Керейтов Р.Х. Этническая история ногайцев (к проблеме этногенетических связей ногайцев). Ставрополь, 1999.
10. Кочекаев Б.-А. Б. Ногайско-русские отношения в XV–XVIII вв. Алма-Ата, 1988.
11. Кужелева Л.Н. Ногайцы // Народы Кавказа. Т. 1 / Народы мира. Этнографические очерки. М., 1960.
12. М.В. Нагаи // Энциклопедический словарь / Издатели Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон. СПб., 1897. Т. 20, кн. 39.
13. Сафаргалиев М.Г. Ногайская Орда во второй половине XVI века // Сборник научных работ / Мордовский гос. пед. ин-т им. А.И. Полежаева. Саранск, 1949.
14. Сергеев А. Ногайцы на Молочных водах (1790–1832): Исторический очерк // Известия Таврической ученой архивной комиссии. 1912. № 48.
15. Сергеев А. Уход таврических ногайцев в Турцию в 1860 году / Оттиск из № 49 Известий Таврической ученой архивной комиссии. Симферополь, 1912.
16. Скальковский АА. География, этнография и народонаселение Новороссийского края. Одесса, 1850.
17. Скальковский АА. О ногайских колониях Таврической губернии // Памятная книга Таврической губернии, изданная Таврическим губернским статистическим комитетом. Вып. 1. Симферополь, 1867.
18. Список деревням и сельбищам, оставшимся после выхода татар за границу с 1860 по 1866 год // Памятная книга Таврической губернии, изданная Таврическим губернским статистическим комитетом. Вып. 1. Симферополь, 1867.
19. Список населенных мест Российской империи. СПб., 1865. Т. 41: Таврическая губерния.
20. Схема «Родоплеменная структура каракалпаков» // Народы Средней Азии и Казахстана. Т. 1 / Народы мира. Этнографические очерки. М., 1962.
21. Тунманн [Й.-Э.] Крымское ханство. Пер. с нем. изд. 1784 г. Симферополь, 1936.
22. Черенков Л.Н. Таврические ногайцы (Последний кочевой народ Причерноморской этноконтактной зоны) // Этноконтактные зоны в Европейской части СССР (География, динамика, методы изучения). М., 1989.
23. Koeppen P. v. Ueber einige Landes-Verhältnisse der Gegend zwischen dem Untern Dnjepr und dem Asow’schen Meere // Beiträge zur Kenntniss des Russischen Reiches und der angränzenden Länder Asiens. Elftes Bändchen. – St. Petersburg, 1845.
БУШАКОВ Валерій Анатолійович, д. філол. н.,
професор кафедри грецької філології
Маріупольського державного гуманітарного університету
Домашня адреса: вул. Будівельна 18, кв. 14, Асканія-Нова,
Чаплинський р-н, Херсонська обл. 75230
Україна
Дом. тел. 8 (05538) 6-16-31; моб. 380994190558
E-mail: [email protected]